№№67-68 від 11.07.2014р. 
"…МИ - УКРАЇНЦІ, СИЛЬНІ, ЄДИНІ! ЯКЩО ХТОСЬ НЕ ВТОРОПАВ, ПОВТОРЮЮ ЩЕ: ВІД ЛУГАНСЬКА ДО ЛЬВОВА - УКРАЇНА ПОНАД УСЕ!"

Ці слова з пісні "Україна понад усе!", яку не побоялися написати і викласти кліп в інтернеті луганські студенти з гуртожитку біля захопленого терористами СБУ (до речі, і гуртожиток після того, як на ньому вивісили український державний прапор, теж був захоплений автоматчиками), доводять, - патріотизм та національний дух для переважної більшості українців нині не пустий звук. І нікому не можна залишатися осторонь, коли йде мова про мир і спокій у нашій Вітчизні. Тому люди, які зі зброєю в руках відстоюють їх зараз на Сході України, гідні поваги.

Як наші земляки Віталій Петрович Швець та Вадим Олександрович Іксар, яким після демобілізації з зони АТО та повернення додому військовий комісар Очаківського райвійськкомату Г.П. Леурда вручив Подяки за сумлінно виконаний військовий обов'язок, відданість та стійкість.

З одним з цих мужніх чоловіків після нагородження ми й поспілкувалися.

Вадим Олександрович розповів, що він мешкає у Куцурубі, де займається приватним підприємництвом. Призвали по мобілізації його 24 березня. У складі однієї з миколаївських військових частин після місяця курсу підготовчих навчань, він приступив до виконання завдань у зоні АТО з 1 червня.

Незважаючи на те, що останні десятиріччя армії не приділялося достатньо уваги, завдяки нинішній всенародній підтримці та допомозі країн-членів ООН, сьогодні, як запевнив наш співрозмовник, він та його товариші засобами захисту (шоломами, бронежилетами) та продуктами харчування були забезпечені повністю. Як пожартував чоловік, хоч американський пайок і поживний, та все ж "рідна" тушонка смачніша! Та й мирне населення, яке вже досить настраждалося від вибухів, обстрілів та розрухи, і прагне якнайшвидшого відновлення миру і спокою, допомагало не тільки лад у відвойованих в терористів містах наводити, а й ділилося власними запасами. Одного разу, як пригадує, навіть цілу свиню привезли. Вдосталь вистачало і боєприпасів.

Звісно, зізнався Вадим Олександрович, знання та навички, які засвоїв свого часу на строковій службі, йому як старшому навідникові гаубиці Д-30, дуже стали у нагоді. А дещо, як наприклад, пряму наводку, довелося опановувати уже безпосередньо на місці. Бо, за словами його комбата, "як припече, то все засвоїш". І, хоч на початку було трохи лячно (бо знову таки, за словами того ж комбата, "не бояться лише дурні, адже спрацьовує інстинкт самозбереження"), з часом звик.

Як пояснив, приєднавшись до розмови, військовий комісар РВК Г.П. Леурда, мобілізовують лише тих військовослужбовців запасу, військові спеціальності яких необхідні нині за мобпотребою, у тому числі й для проведення АТО, тому звинувачення, які іноді звучать з вуст родичів мобілізованих щодо того, що призивають "вибірково", "на власний розсуд", цілком безпідставні. По-перше, примусово ніхто цього не робить, з кожним з мобілізованих проводиться співбесіда, вивчаються їх сімейні обставини та стан здоров'я, тому люди йдуть захищати мир у державі цілком свідомо. На відміну від терористів, (з трьома полоненими з них Вадим Олександрович спілкувався особисто, і дізнався, що їм платять близько 300 доларів за день).

А по-друге, рівень технічного озброєння сучасної армії зараз такий, що непідготованим за відповідною військовою спеціальністю там робити нічого. У зоні АТО, як підкреслив він, воюють лише мобілізовані з запасу та контрактники, строковиків туди не направляють. Тому 18-20-літні молодики, які ховаються "за мамині спідниці", боячись "потрапити під кулі", хай за це не турбуються. Бо, як з прикрістю зазначив Геннадій Павлович, зараз по району лише близько 50-ти юнаків (хоч заплановано було біля 75) призовного віку виявили бажання йти на строкову службу. Мабуть, спрацьовують "проколи" у військово-патріотичному вихованні, яке останнім часом (чого гріха таїти), проводилося дещо формально). - Мені, - сказав він, - зовсім не до душі було те, що цьогоріч 9-го травня привітати ветеранів не прийшла шкільна молодь (хоч рішення таке було прийняте, нібито, з метою попередження можливих провокацій). Особисто я дав своїй доньці червоні гвоздики, і, сказавши: "Ти маєш бути там, де твій тато", узяв її з собою на свято. Бо вважаю, що навчити патріотизму дитину можна лише на власному прикладі. А як же інакше, адже військові реліквії двох моїх дідів, один з яких дійшов до Праги, а інший воював у Японії, зберігаються як сімейні святині.

- Тому, - додав він, -бесідуючи з мобілізованими, я говорю їм, що за їх спинами - сім'ї, діти, наша земля, яку треба захищати, аби полум'я військового пожарища не перекинулося сюди, до рідного порогу.

Продовжуючи спілкування з Вадимом Олександровичем, дізналася, що там, у зоні АТО, терористам протистоять люди з усієї України: не лише з Києва, Львова, а й з Миколаївщини, Черкащини, Вінничини та інших регіонів. Там, як і колись у Велику Вітчизняну, чи у горах Афганістану, де воювали наші хлопці, існує справжнє фронтове братерство, коли немає поділу на "своїх" і "чужих", Схід і Захід. Кожен ділився один з одним радощами і турботами, обмінювалися адресами, аби пізніше, коли усе скінчиться, запросити нових друзів у гості.

А ще, дуже зігрівало та підвищувало бойовий дух те, що була можливість спілкуватися з сім'єю. Адже вдома на Вадима Олександровича чекали дружина і троє синів, двом молодшим з яких (близнюкам) - лише по 4 рочки. - І коли дізнаєшся, що у них усе в порядку, то й сам почуваєшся впевненіше, - зізнався він. А як хлопчаки зраділи, коли тато повернувся, то й словами не передати - будемо тепер "воювати" разом, - пожартував. - (А повернувся, до речі, після того, як були прийняті зміни у законодавстві щодо мобілізації, і з'явилася можливість відкликати чоловіків, які мають 3-х дітей).

- Що ж далі робитимете? - поцікавилася у чоловіка. - Працюватиму далі, синів роститиму. До речі, обіцяну зарплату дійсно платять - 3300 останній раз отримав.

Наостанку поцікавилася, як він вважає, чи скоро мир у країні запанує? - Головне, - відповів, - не зупинятися на розпочатому, тоді усе вдасться. Бо ж за час одностороннього перемир'я й так загинуло 27 наших військовиків. Тоді швидше запанує спокій, і скоріше усі повернуться до своїх сімей та мирного життя. Бо ж, ми, українці, один народ, і нам ділити нічого.

Л. КОЧМАР.