Свою Україну любіть,
Любіть її… Во врем'я люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Тарас Шевченко
АПОСТОЛ ПРАВДИ
Фанфік (ода поету)
Сивим попелом забуття
припорошує час багато подій. Та є такі події в історії нашого народу, що ніколи
не зітруться з пам'яті поколінь. І знову Шевченкова весна прийшла на нашу землю
та принесла святкування 200-річчя з дня народження святого Пророка. На повний
голос говоримо про мудре й живе слово його, твердимо про здійснення Тарасових
мрій і сподівань. Шевченко як людина Божа, з Божим талантом слова і пензля
офірував своє життя усім стражденним, але не зломленим. Як людина земна,Тарас
Шевченко страждав і радів, любив і ненавидів, мав друзів, але й знав, що таке
гіркота і розпач самотини… Його ім'я
стало символом нашого народу, його портрет - у кожній хаті, його
"Кобзар" лежить на столі поряд з хлібом-сіллю, а пісні його вишиті на
рушниках червоними і чорними нитками.
Примхлива Доля зробила його Великим
Поетом. Його читають, перекладають, ним захоплюються, друкують за кордоном.
Шевченко був посланий Богом на нашу землю, як апостол соборності України. Тому
й ідемо до нього, щоб набратися наснаги, віри в яснішу долю свою.
Вчитель української мови
Куцурубської ЗОШ.
П. Ключко
Тобі, Ювіляре!
Пройшло вже двісті років…
Багато це чи мало?
А ти, неначе вчора, родився
тут і зріс.
За два оці століття людей
зросло чимало,
Та кожен пам'ятає, яку ти
муку зніс.
Тебе ні біль, ні туга в мороці
не скорили.
Ти мудрий був, Тарасе, бо ти
народ любив.
Ти бачив Україну і як в ній
люди жили,
Та прагнення до волі пан в
тобі не убив.
Ти мучився, Кобзаре, в
неволі і
на волі.
Та зерна Правди й Совісті
зросли в Украйні знов.
Ми віримо у тебе, великий
наш Тарасе,
Що людям всім потрібні
свобода і любов.
Пройдуть іще сторіччя, і
нові покоління
Твою мудру науку у серці
пронесуть.
Неволя для людини -то є
найтяжча мука,
А воля для людини -то її
вічна суть!
Є. Пройденко
Т. Г. Шевченко в листах: До
М. М. Лазаревського
(Оренбурзька губернія,
Орська фортеця 20 грудня 1847 р.)
Заборонили вірш писати…
Не дозволяють малювати…
Віддали в рекрути, в
солдати,
Щоб муштрою мене зламати.
В казармах люльки, сморід,
зик,
Нудьга змією в серце
впилась,
Та до ударів долі звик.
Душа з неволею здружилась.
Бува так тяжко, що б завив
Вовком вночі і в світлу
днину.
Про смерть би Господа
просив,
Та хочу бачить Україну.
Живу з надією на те,
Мій любий друже, і мій любий
брате,
То ж про терпіння над усе,
Я буду Господа благати.
Щоб дав він сили ще мені,
Неволі тугу пережити.
На рідній ще стоять землі
І у Дніпрі лице умити.
Немає коментарів:
Дописати коментар