Маленька людина з великим сердцем

№№13-14, від 14 лютого 

Не кожному в житті щастить зустріти справжню любов... Щиру і безкорисливу, кохання не «за щось», а «незважаючи ні на що»! Олені та Юрію, можна сказати, пощастило... Або ж ні! Чому пощастило? Комусь стає на заваді ненароком сказане слово, невпевненість у собі або у партнерові, різниця у віці, або у статках... А хтось - незважаючи на суспільні штампи і стандарти, виборює право бути щасливим. Саме такими наполегливими, дружними працелюбами здалося меня подружжя БЕЗРУКІВ з Куцурубу. Вони зуміли звити своє затишне родинне гніздечко, долаючи відстань, повсякденну рутину, не зважаючи на косі погляди здивованих перехожих.

Цю пару важко не помітити. Вона завжди привітна й усміхнена, він уважний та турботливий. А різниця у зрості між ними - 62 см!

На знімку: сім`я Безрук: мама Олена (23 роки), Марійка (1 рік), Настуня (5 років) та тато Юрій (29 років).

Таких, як Олена, називають «маленькі люди» (її зріст 123 см.). Але у неї такі ж самі бажання, як у нас з вами, а ще - велике серце... Можливо, навіть більше, ніж у інших.

Народилася дівчина в Куцурубі, потім з мамою переїхала на Житомирщину. Там жила, навчалася. У Куцуруб приїздила до бабусі в гості.

- Знайомство з Оленкою пам`ятаю дуже добре,  -розповідає Юрій, - 5 жовтня 2007 року. Я тоді працював на заводі пилорами у Київській області. Хлопці, товариші по роботі, запропонували зателефонувати дівчині. А я й зателефонував. Розмова йшла легко і невимушено, відчувалося неймовірне тепло та позитив. Наступного дня знову захотілося спілкування. Непомітно довгі телефонні розмови стали для мене приємною звичкою. Не було дня без наших з Оленою бесід. Ми обмінювалися фото, говорили, здається, про все на світі (усміхається).

Такі стосунки в телефонному режимі тривали півроку.

Другого квітня 2008 року дівчині виповнилося 18, а вже третього числа до неї на Житомирщину приїхав 24-річний Юрій з квітами і подарунком - мобільним телефоном.

За велінням долі, невдовзі Олена чекала на дитину. Тож наступним подарунком Юрія стала вже обручка.

Малесенька Настуня народилася на Київщині напередодні нового 2008 року. Батьки досі її звуть Снігуркою, так дівчинку називали й усі у пологовому будинку. Жила молода сім`я взимку на Житомирщині у Олени, влітку - на Київщині у Юрія.

У 2010 приїхали на Очаківщину до бабусі. Тут сім`я Безрук уподобала місце для подальшого спільного життя. В 2012 році народилася Марійка.

Працівники Очаківського пологового будинку добре запам`ятали цю родину. Навіть не через різницю у зрості між батьками, а через турботливого щасливого татуся, який усі п`ять днів перебування своїх маленьких дівчат у лікарні був разом з ними.

- Марійку, нашу дюймовочку, одразу після народження поклали Юрі на груди, - згадує Олена. Можливо, саме тому вона його так сильно любить. Навіть зараз просиш її сказати "мама", а вона вимовляє "папа".

У цій родині не цураються роботи. Молоді люди тримають господарство: кіз, птицю, поросят.  Олена сміється і додає - «Три собаки, чотири кота!» Приблудилися, а вигнати жалко. Юрій не боїться хатньої роботи, може й посуд помити, і їсти зварити, незважаючи на те, що працює у сім`ї тільки він. А працює всюди, де може, там і підробляє. Його знають і поважають як доброго майстра з ремонту мототехніки, також Юрій проводить інші ремонтні та будівельні роботи. Олена ніде не працювала, але мріє вивчитися на оператора ПК і підробляти за фахом. Чоловік їй не заперечує, хоча й не змушує. Говорить, якщо хоче - нехай працює, а ні - то й вдома роботи вистачає.

Всі у цій сім`ї оточені увагою, теплом та турботою. Чоловік - опора та захист, а дружина та дівчатка - його маленькі люблячі й турботливі принцеси. І яка різниця, хто якого зросту, якщо у грудях б`ється гаряче, ніжне та любляче серце.